Перейти до основного вмісту

Хвилина на дихання

Дихання за квадратом: вдих на чотири рахунки, затримка на чотири, видих на чотири й знову затримка. Чотири кола, трохи більше хвилини.

Вдих

Коло 1 з 4

Когнітивні викривлення

Дванадцять типових способів, якими мозок обманює нас у важкі моменти. Впізнати їх - перший крок до того, щоб не потрапляти в них.

  • 8 хв
  • 12 карток
  • Бек і Бернс, 1980

Це не тест на діагноз і не оцінка. Це інтерактивний довідник: ви читаєте опис кожної пастки, дивитесь на приклад і відмічаєте, впізнаєте себе чи ні. У когнітивно-поведінковій терапії таку роботу називають «помічати викривлення». Спочатку це незручно, потім стає звичкою, і одного дня ви помічаєте викривлення просто в моменті. А далі з'являється вибір: вірити автоматичній думці чи поставити її під сумнів.

Усі дванадцять пасток

Часті запитання

Що таке когнітивні викривлення?

Це звичні помилки мислення, через які ситуація здається гіршою, ніж є: «все або нічого», катастрофізація, читання думок та інші. Їх описали психіатр Аарон Бек і психолог Девід Бернс, і робота з ними лежить в основі когнітивно-поведінкової терапії.

Як побудований цей тест?

Це не шкала з балами, а інтерактивний довідник: дванадцять карток з описом пастки, прикладом думки й способом її переформулювати. Ви позначаєте, чи впізнаєте себе, і наприкінці бачите свої часті пастки. Кожна пастка має окрему сторінку з докладним розбором.

Викривлення мислення - це погано?

Вони є в усіх: мозок економить сили й добудовує картину за шаблонами. Проблемою вони стають, коли трапляються часто й посилюють тривогу, провину чи пригніченість. Впізнавати свої пастки корисно, щоб у вас з'являвся вибір: повірити автоматичній думці чи перевірити її.

Як перестати потрапляти в пастки мислення?

Спершу - помічати. Записуйте думку, яка зіпсувала настрій, і питайте себе: які є факти за й проти, що я сказав би другові, чи є інше пояснення. З часом це стає звичкою. Якщо викривлень багато й вони заважають жити, із цим добре працює когнітивно-поведінкова терапія.

Список базується на класифікації Аарона Бека і Девіда Бернса (Feeling Good, 1980). Це навчальний інструмент для самоспостереження, а не заміна терапії. Якщо ви впізнаєте в собі забагато і це заважає жити, це не привід соромитись, а привід прийти на розмову.